Духовенство и церкви Бричан

Модератор: rimty

Ответить
Аватара пользователя
corax
Администратор
Администратор
Сообщения: 13120
Зарегистрирован: 07 мар 2008, 11:55
Откуда: Кишиневъ

Духовенство и церкви Бричан

Сообщение corax » 28 фев 2015, 14:33

1924 год.
Визит епископа Виссариона Пую в Бричаны.
У вас нет необходимых прав для просмотра вложений в этом сообщении.

urbanavis
Местный
Местный
Сообщения: 112
Зарегистрирован: 21 июн 2013, 22:27

Re: Бричень / Бричаны

Сообщение urbanavis » 21 ноя 2016, 17:02

История сноса церкви в 1965
У вас нет необходимых прав для просмотра вложений в этом сообщении.

Аватара пользователя
photobankmd
Гражданин
Гражданин
Сообщения: 1258
Зарегистрирован: 10 июн 2019, 18:34
Контактная информация:

Re: Бричаны. Общая тема.

Сообщение photobankmd » 03 май 2020, 06:53

Никто не знает когда была построена церковь?
https://www.google.com/maps/place/Biser ... authuser=1

Конец XIX века, межвоенный период?

Valeriy
Местный
Местный
Сообщения: 338
Зарегистрирован: 10 июл 2010, 23:15

Re: Бричаны. Общая тема.

Сообщение Valeriy » 03 май 2020, 09:19

Свято-Покровская церковь м. Бричаны – «деревянная на каменном фундаменте» – была построена в 1887 году на средства прихожан и иждивением генерал-майора Константина Андреевича Лишина. В некоторых источниках указан 1888 год.
У вас нет необходимых прав для просмотра вложений в этом сообщении.

Valeriy
Местный
Местный
Сообщения: 338
Зарегистрирован: 10 июл 2010, 23:15

Re: Духовенство и церкви Бричан

Сообщение Valeriy » 03 май 2020, 19:34

Сведения о постройке церквей в местечке Бричаны из ведомостей о церкви за разные годы.
У вас нет необходимых прав для просмотра вложений в этом сообщении.

Valeriy
Местный
Местный
Сообщения: 338
Зарегистрирован: 10 июл 2010, 23:15

Re: Духовенство и церкви Бричан

Сообщение Valeriy » 03 май 2020, 19:54

Сведения о некоторых священно-и церковнослужителях которые в разное время служили при Свято-Покровской церкви местечка Бричаны. На украинском языке. Из книги: Мандзяк О С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – 748 с.: іл.

БАТИЦЬКИЙ ВАСИЛЬ ЄВСТАХІЙОВИЧ (1816 р.н.).
Син паламаря. Отримав домашню освіту. 22 серпня 1835 року, за розпорядженням єпархіального начальства, визначений паламарем до Свято-Покровської церкви містечка Бричани. 31 жовтня 1842 року переведений на посаду паламаря до Свято-Георгіївської церкви міста Кишинева. 2 березня 1843 року архієпископом Кишинівській і Хотинським Димитрієм (Д.І. Сулима) посвячений у стихар. 4 липня 1845 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Іринархом (Я.Д. Попов) висвячений на диякона до церкви села Стримба Ясського повіту. 29 серпня того ж року висвячений на священика до церкви Успіння Пресвятої Богородиці містечка Сокиряни Хотинського повіту. 29 листопада 1849 року призначений депутатом [1, арк. 555].
16 січня 1851 року нагороджений набедреником.
Дружина: Олександра Яківна (1823 р.н.).
Їхні діти: Володимир (1848 р.н.), Єлизавета (1851 р.н.).

БАТИЦЬКИЙ ГЕОРГІЙ ФЕДОРОВИЧ (1814–1890).
Народився 16 квітня 1814 року в містечку Бричани Хотинського повіту, в сім'ї священика. Навчався в Кишинівських духовних повітових училищах. 5 жовтня 1832 року визначений дяком до Свято-Покровської церкви містечка Бричани.
26 серпня 1838 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Димитрієм (Д.І. Сулима) висвячений на диякона і направлений служити до Свято-Михайлівської церкви села Ломачинці Хотинського повіту. 21 жовтня 1844 року висвячений на священика і залишений служити при тій же церкві.
В 1844–1851 роках перебував на посаді приватного благочинного округу. 24 травня 1851 року звільнений з цієї посади, відповідно власному проханню. 12 травня 1862 року, за обранням духовенства, Преосвященнішим архієпископом Антонієм (О.А. Шокотов) затверджений духівником 4-го округу Хотинського повіту. 1 жовтня 1866 року затверджений на посаді законовчителя в Ломачинецькому сільському народному училищі.
14 жовтня 1868 року, за розпорядженням єпархіального начальства, о. Георгій переміщений до іншого приходу, про що в Кишинівських єпархіальних відомостях сповіщалося: «священики Хотинського повіту: Михайлівської церкви села Форосна Арефа Батицький і Михайлівської церкви села Ломачинець Георгій Батицький переміщені один на місце іншого». Іншими словами: батько і син помінялися парафіями. У 1869 році о. Георгій переміщений до церкви села Довжок Хотинського повіту [4, с. 70]. Того ж року повторно затверджений духівником 2-го округу Хотинського повіту, і на цій посаді перебував до 1878 року.
20 січня 1870 року о. Георгій переміщений до церкви Святої Преподобної Параскеви села Малінешти Хотинського повіту (сучасна Малинівка Новоселицького району), з залишанням в його веденні колишнього приходу села Довжка [1; 5, с. 69].
17 листопада 1853 року за корисне служіння Святій Церкві, Георгій Батицький нагороджений набедреником. В пам'ять Кримської війни 1853-1856 рр. нагороджений темно-бронзовим наперсним хрестом на Володимирській стрічці і світло-бронзовою медаллю на Андріївській стрічці. 13 квітня 1863 року за службу по духовному відомству нагороджений бархатною фіолетовою скуфією. 29 вересня 1972 року і 3 квітня 1876 нагороджений камилавкою.
Помер 4 травня 1890 року в селі Малинешти [2, с. 475].
Дружина: Ірина Феодосіївна (1821 р.н.).
Їхні діти: Марія (1839 р.н.), Феофан (1841 р.н.), Арефа (1844 р.н.) [3].

БИХОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР КОСТЯНТИНОВИЧ (1842 р.н.).
Син священика Свято-Покровської церкви села Селище Хотинського повіту, Костянтина Тимофійовича Биховського (1805-1886) та Катерини Никифорівни Чернявської (1811 р.н.). Навчався в Кишинівській духовній семінарії.
12 вересня 1865 року висвячений на священика до церкви Колікоуци, яке нині розташоване в Бричанському районі Республіки Молдова. З 12 червня 1866 року служив священиком при церкві Преподобної Параскеви села Ожеве Хотинського повіту. 20 липня 1867 року переміщений до Свято-Михайлівської церкви села Требісоуци Хотинського повіту [16, с. 73]. У 1870-х роках служив священиком при церкві села Яноуци (тепер Іванівці Кельменецького району). 21 січня 1888 року, за власним проханням, переміщений до Свято-Покровської церкви містечка Бричани 3-го округу Хотинського повіту [8, с. 91].
4 грудня 1888 року призначений депутатом по 3-му округу Хотинського повіту [9, с. 1]. 10 листопада 1890 року призначений благочинним 3-го округу Хотинського повіту [12, с. 968]. Двічі обирався на посаду депутата 3-го округу Хотинського повіту. 26 жовтня 1900 року звільнений з посади благочинного церков 3-го округу Хотинського повіту [13, с. 558].
14 квітня 1901 року переміщений до Свято-Троїцької церкви села Тецкани 4-го округу Хотинського повіту [14, с. 217-218]. 27 серпня 1912 переміщений до церкви Іоанна Златоуста села Перерита Хотинського повіту [15, с. 311].
Ухвалою Святішого Синоду від 29 березня – 9 квітня 1883 року за № 637, за заслуги по духовному відомству, нагороджений камилавкою [7, с. 28-29; 5, с. 55]. У 1890 році, визначенням Святішого Синоду, за службу по духовному відомству, нагороджений наперсним хрестом від Святішого Синоду [11, с. 338]. 6 травня 1897 року, за службу по єпархіальному відомству, нагород-жений орденом Святої. Анни 3-го ступеня [2, с. 182]. У 1911 році, за визначенням Святішого Синоду від 23-28 березня, за № 2188, удостоєний сану протоієрея [3, с. 148; 6, с. 140].
Дружина: Марія Олександрівна Черноуцан (1846 р.н.) – дочка дяка села Колікоуци Хотинського повіту, Олександра Васильовича Черноуцана (1815-1875) та Єлизавети Іванівни (1822 р.н.).
Їхні діти: Олексій, Зіновій (1880 р.н.), Микола (1881 р.н.), Олександра (1893 р.н.), Алла і Ніна.
За даними на 1883 рік, Олександра вчилася в жіночому єпархіальному училищі, і ще троє дітей навчалися в духовно-навчальних закладах [4, с. 6]. Пізніше її взяв за дружину Семен Жовмір, котрий з 1916 року служив священиком при церкві села Пригородок Хотинського повіту.
«19 грудня 1899 року син священика м. Бричани Хотинського повіту, Олексій Володимирів, син Биховський, на дійсну Його Імператорської Величності службу в Кишинівську духовну Консисторію в число канцелярських служителів 2-го по походженню розряду» [10, с. 2].
Зіновій навчався в Єдинецькому духовному училищі [1, арк. 15зв].
Алла була одружена з учителем народних училищ Березюком.

БОЛБОШЕНКО ЄПІФАНІЙ АНДРІЙОВИЧ (1866 р.н.).
Народився 13 квітня 1866 року, в сім’ї диякона Андрія Григоровича Болбошенко (1843-1904) та Марії Павлівни. В 1887 році закінчив повний курс Кишинівської духовної семінарії, в звані студента. З 15 серпня 1887 року до 15 червня 1897 року перебував на посаді училищного надзирателя при Єди-нецькому духовному училищі. В 1897 році був членом спеціальної ревізійної комісії по Єдинецькому духовному училищу.
Резолюцією єпископа Кишинівського і Хотинського Іакова (І.О. Пятницкий) від 20 квітня 1892 року, йому надане місце священика при церкві села Широуці Нижні 4-го округу Хотинського повіту. Того ж року, на початку серпня, єпископом Акерманським Аркадієм (О.Є. Філонов), Є.А. Болбошенко висвячений на диякона, а 15 серпня, єпископом Ісаакієм (І.К. Положенський ) – на священика. 31 жовтня 1895 року затверджений на посаді законовчителя церковно-приходської школи Слободи Широуцької.
Указом Кишинівської духовної консисторії від 20 лютого 1895 року о. Єпіфаній призначений депутатом по 4-му округу Хотинського повіту. На цій посаді він перебував до 20 березня 1901 року. 26 березня 1901 року призначений викону-ючим обов’язки благочинного 4-го округу Хотинського повіту.
18 червня 1901 року, за власним проханням, переміщений на місце священика при Свято-Покровській церкві міста Бричани 3-го округу Хотинського повіту. Там він служив і за даними на 1930 рік [2, с. 88].
16 серпня 1901 року призначений законовчителем Бричанського двокласного училища, а також завідувачем і законовчителем церковно-приходської школи.
Резолюцією єпископа Кишинівського і Хотинського Володимира (Ф.О. Сень-ковський) від 6 травня 1906 року священик Болбошенко затверджений на посаді благочинного по 3-му округу Хотинського повіту. Находившись на цій посаді він частенько навідував деякі села теперішньої, які увіходили до складу 3-го благочинного округу Хотинського повіту (Романківці, Вашківці, Молодове і т.д.). Окрім того, багато в чому його стараннями і за його підтримки ініціатив єпархі-ального місіонера Ф.С. Воловея, в селі Грубна була побудована єдиновірська церква. В 1909 і 1910 роках за це йому було надане архіпастирське благословення, а також матеріальна винагорода.
27 травня 1896 року архієпископ Кишинівський і Хотинський Неофіт (М.В. Неводчиков) нагородив священика Є. Болбошенко набедреником. У 1897 році він нагороджений медаллю «за труди по першому загальному перепису населення». 16 грудня 1898 року йому надана подяка від Єпархіальної училищної ради. 24 березня 1907 року нагороджений камилавкою. 20 квітня 1912 року «за старанну парафіяльну службу і за відповідальне ставлення до церковно-приходської справи», єпископом Кишинівським і Хотинським Іаковом (І.О. Пятницкий), нагороджений скуфією.
Дружина: Марія Василівна (08.11.1870 р.н.).
Їхні діти: Єлизавета (26.04.1893 р.н.), Катерина (20.11.1894 р.н.), Сергій (27.02.1896 р.н.), Наталія (21.06.1897 р.н.), Анатолій (23.04.1901 р.н.), Михайло (14.02.1905 р.н.) [1, арк. 11зв – 14].

ДУБИЦЬКИЙ ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ (1804–1881).
Син священика. У 1827 році закінчив повний курс Подільської духовної семі-нарії, з званням студента, і був призначений викладачем грецької мови в званні лектора. На цій посаді він перебував до 18 січня 1828 року. Того ж року, 19 січня призначений вчителем Кам'янецького приходського училища. 20 березня 1828 року призначений учителем в Шаргородському повітовому училищі і помічником інспектора училищ.
У 1929 році семінарським правлінням він був відправлений до Київської духовної академії для продовження наук. У 1830 році звільнений з академії через хворобу: «рясофорний послушник Шаргородського Миколаївського монастиря Олексій Дубицький, який поступив у серпні 1829 року в академію, через хворобу в грудні 1829 року відпущений в монастир для лікування, але в строк не повернувся» [1, с. 483].
У 1830 році правлінням Київської духовної академії призначений інспектором Кишинівських повітових і приходських училищ, а також учителем по вищому відділенню. На цих посадах він перебував до 1834 року включно.
12 березня 1832 року Преосвященним Димитрієм висвячений на священика до Кишинівської цвинтарної Всіх Святих церкви. Того ж року, з 28 травня по 25 жовтня виправляв посаду наглядача Кишинівського духовного училища.
20 червня 1833 року призначений присутнім Кишинівської духовної консисторії. 5 січня 1835 року визначений членом єпархіального духовного піклування, а 8 квітня того ж року – членом Бессарабського статистичного комітету.
20 червня 1835 року визначений настоятелем до Свято-Покровської церкви містечка Бричани Хотинського повіту, і старшим благочинним 2-ї частини того ж повіту. У липні 1837 року архієпископом Димитрієм призначений «особливим діячем» («особым действователем») в справі стосунків розкольників в селах Кулішівка, Михалкове і Білоусівка Хотинського повіту, де в той час проживали великі громади російських старообрядців [4, с. 689].
У червні 1841 року, за власним проханням, звільнений з посади благочинного 2-ї частини Хотинського повіту і визначений настоятелем Георгіївської церкви в м. Кишиневі. 7 грудня 1845 року визначений благочинним 2-го округу Кишинів-ського повіту.
У жовтні 1843 році Святішим Синодом затверджений членом Кишинівської духовної консисторії. Від цієї посади, за власним проханням, був звільнений в грудні 1866 року [3, с. 919–921].
8 грудня 1835 року о. Олексій підвищений до сану протоієрея. 23 квітня 1839 року нагороджений фіолетовою скуфією від Святішого Синоду. 5 травня 1845 року нагороджений камилавкою, а 1 червня 1849 року – наперсним хрестом. 19 серпня 1859 року «за відмінно-старанну службу», Святішим Синодом удостоєний нагородження палицею. 19 лютого 1852 року «за значний приріст в Георгіївській церкві в 1851 р. свічкового прибутку» йому оголошена архіпастирська подяка. У 1853, 1854, 1859, 1862, 1865, 1867, 1869 і 1870 роках удостоювався подяки від єпархіального начальства. 22 квітня 1854 року нагороджений орденом Святої Анни 3-го ступеня. 25 квітня 1864 року нагороджений орденом Св. Анни 2-го ступеня. 17 квітня 1872 нагороджений орденом Святої Анни 2-го ступеня з Імператорсь-кою короною. 17 квітня 1876 року одержав орден Святого Володимира 4-го ступеня.
Помер в ніч з 12 на 13 жовтня 1881 р., після тривалої хвороби [3, с. 919–921].
Дружина: Агафія Василівна (1816 р.н.).
Їхні діти: Віктор (1834 р.н.), Іліодор (1837 р.н.), Єлизавета (1845 р.н.) і Катерина (1852 р.н.) [2].

КРОКОС ФЕОДОР АНДРОНИКОВИЧ (1834–1909).
Народився 22 квітня 1844 року в селі Сокиряни Хотинського повіту, в сім'ї паламаря Свято-Успенської церкви Андроника Федоровича Крокоса (1797 р.н.) та Олександри Іванівни (1802 р.н.). Деякий час прислужував при церкві Успіння Пресвятої Богородиці в містечку Сокирянах.
22 грудня 1853 року, архієпископом Кишинівським і Хотинським Іринархом (Я.Д. Попов) посвячений у стихар і визначений причетником до Свято-Покровської церкви містечка Бричани. 6 серпня 1862 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Антонієм (О.А. Шокотов) висвячений на диякона до церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Шилівці Хотинського повіту. 23 січня 1866 року тим же архієпископом висвячений на священика до Іоанно-Богословської церкви села Атаки Хотинського повіту [1, арк. 46зв]. У 1871 року призначений депутатом по 1-му округу Хотинського повіту. 27 травня 1872 року переміщений до Свято-Покровської церкви с. Вартиківці, того ж повіту [5, с. 337]. З березня до серпня 1872 року наглядав за церквою в селі Пригородок Хотинського повіту [9, с. 323]. 20 жовтня 1872 року переміщений до Хресто-Воздвиженської церкви с. Чепоноси 1-го округу Хотинського повіту [6, с. 477]. З 4 червня 1888 року, за власним проханням, служив священиком при Царе-Костянтинівській церкві с. Маркоуци 5-го округу Хотинського повіту [8, с. 471].
18 жовтня 1871 року «священику Іоанно-Богословської церкви села Атак Хотинського повіту Феодору Крокосу, по клопотанню благочинного за старання в будівництві парафіяльної церкви і ретельне повчання своїх парафіян, Його Преосвященством Павлом (П.В. Лєбєдєв), дозволено вживати при Богослужінні набедреник» [4, с. 523-524]. 9 квітня 1877 року нагороджений фіолетовою скуфією. Ухвалою Святішого Синоду від 9-22 березня 1882 року за № 422 про нагородження духовних осіб по Кишинівській єпархії, отець Феодор жалуваний камилавкою [8, с. 425]. Ухвалою Святішого Синоду від 24 квітня 1902 року за № 1687 року він нагороджений наперсним хрестом [3, с. 272].
Помер 1 травня 1909 року – «від старості» [2, арк. 143].
Дружина: Марія Федорівна Гербановська (1839 р.н.) – дочка священика Хотинського повіту.
Їхні діти: Федір (1870 р.н.), Євфимій (1872 р.н.), Василь (1877 р.н.), Петро (16.07.1879 р.н.), Євсевій (1863–1936).
Петро у 1902 році закінчив Кишинівську духовну семінарію, за другим розрядом. У 1904 році висвячений на священика. З 1909 року служив священиком при Царе-Костянтинівській церкві с. Маркоуци 5-го округу Хотинського повіту [10, с. 231; 11, с. 90].

МАРЕЦЬКИЙ МАКСИМ ТИМОФІЙОВИЧ (1800 р.н.).
Син священика села Непоротове, Тимофія Івановича Марецького (1767 р.н.) та Олени. Отримав домашню освіту [2, арк. 105-106]. 23 жовтня 1825 року визначений дяком до Свято-Покровської церкви містечка Бричани Хотинського повіту. 30 листопада 1831 року переміщений на ту ж посаду до Свято-Димитріївської церкви села Непоротове Хотинського повіту [1, арк. 519].
Тричі був у шлюбі. Перша дружина: Єфросинія Андріївна (1813 р.н.).
Третя дружина: Ксенія Григорівна (1826 р.н.).
Його діти: Олександр (1832 р.н.), Іван (1834 р.н.), Федір (1836 р.н.), Марія (1843 р.н.), Трохим (1852–1884).

ПРАНИЦЬКИЙ ДМИТРО ПАРФЕНІЙОВИЧ (1837–1908).
Народився в селі Сахарна Оргеївського повіту, в сім’ї священика Парфенія Кириловича Праницького (1800 р.н.) та Олени Луківни (1806 р.н.) [19, арк. 222зв]. 15 червня 1859 року закінчив курс Кишинівської духовної семінарії. 6 грудня 1859 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Антонієм (О.А. Шокотов) висвячений на священика до Свято-Покровської церкви м. Бричани Хотинського повіту. У 1861 році призначений наглядачем за сільськими церковно-приходськими церквами.12 грудня 1862 року переміщений в село Липкани Сорокського повіту [4, с. 71-72]. 4 жовтня 1866 року переміщений до церкви с. Кищла-Замжиєво Хотин-ського повіту. В 1867 р. направлений служити священиком при Трьохсвятительській церкві села Гріманкоуци, того ж повіту [3, с. 106; 4, с. 71-72]. 1 березня 1871 року призначений законовчителем Бричанського двокласного Міністерської училища. 4 лютого 1872 року із Гріманкоуц переміщений до Свято-Покровської церкви містечка Бричани Хотинського повіту [10, с. 110].
13 березня 1877 року призначений благочинним 3-го округу Хотинського повіту. 5 квітня 1881 року повторно призначений благочинним по 3-му округу Хотинського повіту [11, с. 250]. На цій посаді перебував до 17 червня 1887 року [13, с. 523]. 21 березня 1882 року призначений членом правління Єдинецького духовного училища. У 1883 йому було доручено завідувати церковною свічковою лавкою. У цей період неодноразово відвідував храми сіл сучасної Сокирянщини. Записи в церковних книгах говорять про те, що він проводив служби в селах Мендиківці і Кулішівка.
1 лютого 1888 року, відчужений від священицького місця в містечку Бричанах 3-го округу Хотинського повіту Д.П. Праницький переміщений на священицьку вакансію до церкви Успіння Пресвятої Богородиці села Ново-Кірсово, 3-го округу Бендерського повіту [14, с. 131]. 17 травня 1888 року призначений законовчителем місцевого училища [15, с. 434]. Він же був ініціатором відкриття церковно-приходської школи в селі Кірсово.
21 вересня 1895 року указом Кишинівської духовної консисторії йому було заборонено проводити службу в церкві, в зв'язку з знаходженням під слідством (за звинуваченням в домаганні до жінки у себе вдома, і розтраті церковних грошей) [4, с. 71-72]. Був виправданий. 14 січня 1896 року йому знову дозволено проводити священнослужіння [3, с. 106]. 14 березня 1908 року звільнився за штат – через хворобу [16, с. 77].
У червні 1864 року за старанну службу нагороджений набедреником. 30 березня 1874 року йому висловлене благословення Святішого Синоду. 16 листопада 1876 року знову удостоєний благословення Святішого Урядового Синоду, з видачею грамоти [1, с. 1-2]. Указом Святішого Синоду від 18 квітня 1877 року за № 1134, за відмінність по службі нагороджений бархатною фіолетовою скуфією [2, с. 195]. Ухвалою Святішого Синоду від 29 березня - 9 квітня 1883 року за № 637, за заслуги по духовному відомству, нагороджений наперсним хрестом від Святішого Синоду [12, с. 28]. 24 липня 1887 року нагороджений синодальної камилавкою. У 1907 році Дмитро Праницький – священик Свято-Успенської церкви с. Кірсово 3-го округу Бендерського повіту, нагороджений орденом Святої Анни 3-го ступеня.
Помер 1 квітня 1908 року [18, с. 99].
Дружина: Ганна Федорівна (1844-1885). Померла 25 квітня 1885 року в містечку Бричанах – «від запалення легенів» [6].
Їхні діти: Дмитро, Марія, Володимир, Олена, Юлія і Микола.
Дмитро Дмитрович Праницький (1862 р.н.) – закінчив Кишинівську духовну семінарію по 2-му розряду. У 1888 році служив священиком в м. Вінниця, при Свято-Миколаївській церкві. У 1896 році переміщений в містечко Тирасполь Херсонської губернії [3, с. 106]. За даними на 1906 рік був діловодом і скарбником Тираспольського повітового відділення Єпархіальної училищної ради і законо-
вчителем 4-х класного міського училища [17, с. 631].
Марія Дмитрівна Праницька (1866 р.н.) – з 12 жовтня 1886 року перебувала в шлюбі з Йосифом Мануїлович Драганчулом (1864 р.н.) – син священика села Загайкан Белецького повіту; служив священиком в селі Широуці Хотинського повіту. Вінчалися в Свято-Покровській церкві м. Бричани [7].
Володимир Дмитрович Праницький (1868–1918) – закінчив Кишинівську духовну семінарію. У 1890 році призначений священиком церкви села Ларга Ізмаїльського повіту. У 1896 році був священиком при Свято-Успенській церкві села Комрат. У 1903 році прикріплений до грецької православної Миколаївської церкви м. Батумі [3, с. 108]. Брав участь в Російсько-японській війні 1904-1905 рр., за відміну в якій був нагороджений орденом Святої Анни 2-го і 3-го ступеня. Після повернення з війни служив викладачем Закону Божого в 2-ій Одеській чоловічій гімназії. На початку першої світової війни пішов добро-вольцем на фронт, був зарахований полковим священиком. Помер в Марселі (Франція) 4 липня 1918 року [5, с. 270].
Олена Дмитрівна Праницька (1871 р.н.) – закінчила курс в Єпархіальному жіночому училищі. Була одружена з священиком Маславським із села Павлівка Акерманського повіту.
Юлія Дмитрівна Праницька (1878 р.н.) – навчалася в Кірсовському училищі і Кишинівському жіночому духовному училищі. У 1903 році вступила в Петербурзьке Імператорське Клінічне училище. В 1907 році була відправлена на службу в Харбін [5, с. 270].
Микола Дмитрович Праницький (02.05.1880–11.04.1882) – народився в містечку Бричани. Помер малолітнім – «від запалення легенів» [8; 9].

СЛИВИНСЬКИЙ САМУЇЛ ВАСИЛЬОВИЧ (1838–1899).
Син дяка Василя Стефановича Сливинського (1810 р.н.) та Агрипини Яківни (1811 р.н.). Деякий час виконував обов'язки псаломщика «в якості учня» при Іоанно-Богословській церкві с. Молодове Хотинського повіту. 22 травня 1856 року визначений виконуючим обов'язки псаломщика при церкві с. Коржеуци Хотинського повіту. 21 жовтня того ж року, він посвячений у стихар. У 1857 році переміщений причетником до Архангело-Михайлівської церкви села Балкоуци Хотинського повіту [1, арк. 41зв]. 3 серпня 1883 року визначений виконуючим обов'язки псаломщика при Свято-Успенській церкві с. Василівка 5-го округу Хотинського повіту [3, с. 155]. 14 лютого 1886 року повернутий назад в с. Балкоуци – понадштатним псаломщиком. На цій посаді він перебував до 8 червня 1897 року [4, с. 237]. Останні роки свого життя служив псаломщиком при церкві м. Бричани [5, с. 419].
Помер 14 червня 1899 року.
Дружина: Єлизавета Федорівна Кирилович (1841 р.н.) – дочка дячка Федора Стефановича Кириловича (1802–1876) та Анни (1806 р.н.).
Їхні діти: Василь (1867 р.н.), Афанасій (1869 р.н.), Надія (1864 р.н.) [2, арк. 43зв].

Аватара пользователя
photobankmd
Гражданин
Гражданин
Сообщения: 1258
Зарегистрирован: 10 июн 2019, 18:34
Контактная информация:

Re: Бричаны. Общая тема.

Сообщение photobankmd » 04 май 2020, 01:36

Valeriy писал(а):
03 май 2020, 09:19
Свято-Покровская церковь м. Бричаны – «деревянная на каменном фундаменте» – была построена в 1887 году на средства прихожан и иждивением генерал-майора Константина Андреевича Лишина. В некоторых источниках указан 1888 год.
Точно она? Та церковь, которую я имею ввиду не деревянная
У вас нет необходимых прав для просмотра вложений в этом сообщении.

Valeriy
Местный
Местный
Сообщения: 338
Зарегистрирован: 10 июл 2010, 23:15

Re: Бричаны. Общая тема.

Сообщение Valeriy » 04 май 2020, 08:39

Это новая церковь: Церковь в честь Покрова Пресвятой Богородицы в Бричинах. 1995 г. Фотография. 2007 г.
Источник: http://www.pravenc.ru/text/189547.html
У вас нет необходимых прав для просмотра вложений в этом сообщении.

Valeriy
Местный
Местный
Сообщения: 338
Зарегистрирован: 10 июл 2010, 23:15

Re: Бричаны. Общая тема.

Сообщение Valeriy » 04 май 2020, 08:44

Фото старой деревянной церкви опубликованы на этом форуме на следующей странице: viewtopic.php?f=92&t=4993

Аватара пользователя
photobankmd
Гражданин
Гражданин
Сообщения: 1258
Зарегистрирован: 10 июн 2019, 18:34
Контактная информация:

Re: Духовенство и церкви Бричан

Сообщение photobankmd » 06 май 2020, 07:47

Церковь Покрова Пресвятой Богородицы
photobankmd писал(а):
06 май 2020, 07:41
Построена в 1995

Адрес: Бричагы, ул. Александра Карпишина 32

GPS Link
https://www.google.com/maps/place/Biser ... authuser=1

Скачать в оригинальном разрешении
https://www.flickr.com/search/?sort=dat ... view_all=1

Июнь 2019, общий вид 1

Ответить

Вернуться в «Бричаны (Briceni)»